Знову про мову: як вирвати українців із обіймів російської

15/09/2017

Багато моїх знайомих у різний час рішуче перейшли з російської на українську. Більшість – іще в 1990-ті роки, на хвилі національного піднесення. Тоді змінювалась і сама мова: оновлювалася, повертала собі добре забуті колоритні й точні слова та вирази, почала генерувати власний сленг і термінологію в різноманітних сферах, уперше на телеекранах з’явились іноземні фільми в українському озвучуванні, пише для “Тижня” Євген Будько

Пам’ятаю розмову на роботі після виходу перших іноземних фільмів, озвучених українською: “Шварценеггер разговаривает на украинском – это же смешно!” – “А ти що думав, він у житті російською розмовляє?”.

Хвиля протрималася недовго. Уже до 2000-их більшість із тих, хто хотів і міг, перебазувалися в український табір, продовжували творити й сприймати українське. Решта втратила інтерес та й далі сприймала все, що для них охоче продукувала колишня метрополія.

Схожа хвиля піднялась і зараз. Знову українські неологізми з екрану, паради вишиванок, зацікавлення історією, розвиток внутрішнього туризму… Хочеться ловити цю хвилю, відкривати для неофітів утрачене й непізнане.

Але!

У маршрутках як і раніше вмикають “Шансон” і “Русское радио”. Старшокласники слухають матюкливий російський реп. Домогосподарки виють із приводу закриття “Одноклассников” і “ВКонтакте”. Багатьом “нє прінципіально, на каком язикє разгаварівать”…

Та ще одна частина “несвідомих” – це дуже навіть просунуті менеджери всіх ланок, бізнесмени, митці-богема… Попри всі очевидні перспективи для них Української держави, вони чіпко тримаються за “общєпонятноє нарєчіє”.

Нарешті я для себе сформулював, чому це так.

Ледарства й байдужості для пояснення недостатньо. А все дуже просто: російська мова розширює можливості. Українська ж, на жаль, поки що ні. Є люди, які не хочуть перебиратися з великого, інформаційно насиченого й самовпевненого “русского мира” в обмежений світ українства, приречений на протистояння з усюдисущим “старшим братом”.

Для поляка, мабуть, дивно було б мавпувати мову сусіда, яка буцімто розширює його можливості: у нього є рідна польська, яка вміщує весь обсяг необхідної інформації, та англійська, яка сполучає його зі світом. У “несвідомого” українця інакше: англійської він не знає, а російська сучасніша, розкрученіша й справді всюдисуща. Навіть у далеких країнах видаються газети російською. І часто видають їх українці!

Хто в цьому винен? Ну тут ніби зрозуміло: сам “русский мир” із його експансією та пропагандою, всілякі януковичі, азірови й табачники. Наша рідна “людська маса” теж винна, але що з неї взяти?

А як же мислячий прошарок? Його провина теж є.

Але нумо про наступне запитання: що робити? Риба гниє з голови, а отже, вона ж (голова) повинна щось придумати, аби наша мова давала нам усі можливості й розвернула мізки тим, хто ставиться до неї не як патріот, естет чи фахівець, а як звичайний користувач.

Досвід показує, що більшість у суспільстві повертає туди, куди ведуть політикум, бізнес і шоу-бізнес. У нашому випадку перший і третій бодай вдають, що їм небайдужа українська мова, а ось другий навіть знаку такого не подає. Чи часто ви зустрічали бізнес-тренінги українською? А “бандерівців” серед олігархів багато знаєте? Отож.

Великий бізнес – власник основних медійних ресурсів, потенційний інвестор у видавничі та кінопроекти – й далі живе власним життям. Для нього українськомовні депутати й зірки – лише ляльки, за допомогою яких він імітує задоволення запитів народу. А сам і далі живить могутній російський егрегор, постачаючи його мільярдними коштами з підприємств, рекламними бюджетами на користь “їхніх” серіалів і шоу.

 Усе знову зводиться до законів, системні маніпуляції з якими свого часу віддали великий бізнес у по суті неукраїнські руки. Також зводиться до судів, які мали б у всьому розібратися й пустити історію на нове коло. Але такого ж не передбачається, правда?

Ну тоді “нам своє робить”. Не звикати. І тут дуже важливою може виявитися роль успішних спеціалістів, менеджерів середньої ланки, підприємців середнього рівня – просунутого, активного, освіченого, а головне успішного прошарку суспільства, який раптом заговорить українською! Саме він зможе зробити мову престижною, а не телереклама чи дебати у Верховній Раді. Це такі самі люди, як я, тільки через професію чи коло спілкування відокремлені від українськомовного середовища. Їх я закликаю переходити на українську як тоді, в 1990-ті. Це ваш час, бо ми, творчі працівники, уже багато зробили: за роки незалежності напрацювали такий масив історичної правди, стільки художніх творів і публіцистики, який, дай Боже, вам осягнути. За вами підуть.

Джерело: uainfo.org

No Comments

Залишити відповідь