Закон про мову повинен мати статус Конституції

04/04/2017

Хтось колись бовкнув, що Росія порятує світ. Почуй таке про себе розумний, він щиро здивувався би.

Адже державному утворенню, що існує за рахунок краденого, нічим рятувати інших. Мова — чужа. Історія — при­власнена. Землі — силоміць стягнуті докупи. Мораль — розбійницька. З духовності — лише повсюдне п’янство. Чим тут рятувати світ?

Проте московіти й замислюватися не стали. Поклали місію на плечі та й понесли. Їхнього лідера ніде не приймають, над провідником закордонних ідей відкрито потішаються, кордони замикають на замки і ставлять збройну сторожу — а московіти лізуть, ламають через коліно, виправляють світ на свій копил.

Найбільше традиційно дістається сусідам.

Минулого тижня московіти взялися ломом коригувати наш закон про нашу мову. Написаний, але ще не проголосований.

Як відомо, у Верховній Раді зареєстровані три законопроекти про державну мову. Вони передбачають українізацію телевізійного та радіоефіру, преси, книговидання, кінематографа та реклами. А в Конституційному суді паралельно розглядають на відповідність Основному закону України написаний під диктовку Кремля чинний закон “Про засади державної мовної політики”. Його ухвалив 2012 року режим Януковича.

На думку нахабних неуків із Білокам’яної, новий документ буде мовним геноцидом на державному рівні. За логікою “місіонерів” і “рятівників світу”, українці не мають права послуговуватися в Україні українською мовою. Чому? Та тому, що на цих же теренах живе російськомовне населення, якому звичніше чути свою мову.

Дурість? Безумовно. І така ж глибока й непролазна, як болота, з яких Київська Русь колись витягла невдячних сусідів. Але цю ломову дурість покладено в основи державної політики.

Конституція США не враховує інтереси Мексики та Канади. Як і конституцію РФ написано без урахування інтересів України й Китаю. Хоча комфорт сусідів залежить від того, що діється за парканом.

Будь-яка Конституція — це основний закон існування конкретної держави на конкретних теренах. Ніхто не переїжджає в іншу країну зі своєю Конститу­цією. Кориться тій, що є. І це навіть не обговорюється.

Закон про мову — та ж Конституція. Конституція мови, що є споконвічною на конкретних землях.

Кожна цивілізована національна держава має таку Конституцію. Вона конче необхідна. Інакше, виявляючи гостинність стосовно мов, що приходять жити на твої землі, можна зникнути самій. Розчинитися в середовищі більш агресивних.

Закон про українську мову має бути. І бути не рядовим законом серед сотень і тисяч інших. А у статусі Конституції. Це має бути Конституція української мови.

А потім можна писати закони про всі інші мови, в Україні сущі. Не лише про російську. Але всі вони, якщо законів матимемо кілька, повинні бути узгоджені з Основним мовним законом. Із Конституцією української мови.

А на те, що брешуть за парканом “рятівники світу”, зважати не варто.

Автор: Сергій ЧИРКОВ

Джерело: gazeta.ua

No Comments

Залишити відповідь