З Криму на «чорний» ринок

06/08/2016

З Криму на «чорний» ринокПропонуємо інтерв’ю з Миколою Ми­хайловичем Яковиною, президентом Українського національного комітету Міжнародної ради з питань пам`яток і визначних місць (ІСОМОБ), головою Укра­їнського національного комітету Міжнародного Блакитного Щита (ІСВБ), в якому поговоримо про стан культурних пам’яток на території пів­острова, про бібліотечні та архівні фонди, які залиши­лись у Криму, та перспек­тиви щодо їхнього повер­нення в Україну.

Пане Миколо, як відомо, му­зеї Росїї поповнюються арте­фактами з кримських музеїв. Чи зможе Україна, коли наста­не час, довести, що вони нале­жать нашій державі? Чи ми втратимо ці культурні цінності назавжди?

Я поділяю вашу тривогу, оскіль­ки ми переймаємося долею цих культурних цінностей, деякі з яких ми очевидно втратили назавжди, втрачаємо вже зараз. Адже Крим – це надзвичайно багата земля, це ко­лиска кількох різних культур, це домівка кількох цивілізацій упро­довж століть і тисячоліть…

Ми зараз з тривогою спостерігає­мо переміщення багатьох куль­турних цінностей за межі Криму.

Чи є у нас можливості, важе­лі колись довести, що це нале­жить Україні…

Що стосується предметів музей­ного фонду або елементів частин пам’яток так званої нерухомої культурної спадщини, то вони на­лежним чином задокументовані. Очевидно, що буде багато праці на роки, але доводити будемо аж до останнього музейного експоната. Ми не повинні допустити втрати. Що ж стосується незаконних, не тільки відповідно до українського законодавства, а й відповідно до міжнародних норм, археологічних «досліджень», то дуже важко буде доводити їхню прив’язаність до кримської землі.

Як правило, кожен артефакт, який потрапляє в руки чорних ар­хеологів, втрачає зв’язок, пупови­ну з тією епохою і з тією територі­єю, на якій він знайдений. Вилу­ чений непрофесійно з культурно­го шару, він просто стає предметом старовини, і його датування, і, так би мовити, атрибуція, про­писка бувають дуже приблизні. Тим самим збіднюється наша культурна спадщина. Очевидно, що подібне збагачення, навіть якщо це потім осідає у держав­них колекціях інших країн, то воно не є аж надто великим збага­ченням. Краще для науки, для на­ступних поколінь, коли експонат чітко проходить атрибуцію, так би мовити, прив’язку до конкрет­ного географічного місця.

Ми зараз зачепили тему архе­ологічних розкопок. Ми знаємо, що зараз там працюють росій­ські наукові групи, звісно, що там, як завжди, працюють і чор­ні археологи – це завжди було проблемою Криму. Зараз на­вряд чи хто зможе сказати, на­скільки збільшилася кількість цих груп чорних археологів. Чи ви відслідковуєте, що відбува­ється на ринку, де продають ці археологічні знахідки?

Експерти, які знають ринок, зо­крема, люди, які вміють знайти інформацію про явища на чорно­му ринку, сигналізують, що за останні два роки, останні місяці побільшало пам’яток з Криму. Зо­крема, це пам’ятки і скіфські, і з Готії, і з Боспорського царства. Звичайно, є і з античних та пізні­ших епох, включно з уже близьки­ми до нас речами із Середньовіч­чя, – це дуже тривожна тенденція. Це означає, що існують всілякі не­легальні перетини кордонів, пору­шено ж цілісність нашого держав­ного кордону, і ця територія не контролюється Україною, тому цей незаконний трафік відбува­ється тепер через інші, можливо, канали, і, насамперед, через територію Російської Федерації.

Що наразі відбувається на­вколо повернення до України «Скіфського золота»?

Експонати були належним чи­ном оформлені до вивезення за межі України для експонування в музеї ім. Алларда Пірсона в Нідер­ландах. Давалися державні гаран­тії, здійснювалися необхідні про­цедури страхування, бралися зобов’язання, зокрема, приймаю­чою стороною щодо повернення їх в Україну. Я вважаю, що у цьому питанні ми маємо керуватися українським законодавством, яке відповідає в цій частині і міжна­родним актам, що предмети музей­ного фонду, я процитую частину другу ст. 15 Закону України «Про музеї та музейну справу»: «Му­зейні предмети музейного фонду України є культурними цінностя­ми, що постійно зберігаються на території України та за її межа ми або згідно з міжнародними до­говорами підлягають поверненню в Україну». Але тут є ще один ціка­вий момент: в останній частині цієї статті… «музейні предмети, музейні колекції та музейні зі­брання державної частини музей­ного фонду України закріплюють­ся за музеями на праві оператив­ного управління», тобто весь музей­ний фонд є національним багат­ством, невід’ємною складовою культурної спадщини України. Будь-які спекуляції, що на це ма­ють виключні повноваження адмі­ністратори «нової кримської» вла­ди, не витримують жодної крити­ки. Тому, як я вже говорив, ця куль­турна спадщина буде повернена на територію України.

Якщо про музейні цінності та культурну спадщину, що вхо­дить до списку ЮНЕСКО, іноді говорять, то про бібліотечні та архівні фонди інформації практично немає. Чи є у вас ін­формація про цей ще один по­тужний пласт спадщини? Що змінилося у цій сфері?

Звичайно, є цінні раритети, уні­кальні стародруки у багатьох біблі­отеках Криму, є цінні видання, які одинично представлені, і їхня втра­та та переміщення, як на мене, може називатися тільки одним сло­вом – крадіжка. Але з архівами ще складніше, адже в архівах упро­довж десятиліть, століть накопичу­валися матеріали, котрі пов’язані і з великою історією, з актами дер­жавних установ чи місцевих орга­нів влади, і з кожним громадяни­ном зокрема. Це, так би мовити, мі- кроісторія – родинні історії, метри­ки, всілякі акти цивільно-правово­го характеру. Тому будь-яке вилу­чення означатиме непоправну втрату історичної пам’яті.
Я боюся, що в кожному районно­му центрі Кримського півострова можуть відбуватися ось такі чист­ки, крадіжки – це дуже сумно.

До слова, на території АР Крим знаходиться 12 тисяч памяток, з них понад 2 тисячі – памятки археології, історії, містобудування, монументального мистецтва в межах міста Севастополя – це великий масив української куоьтурної спадщини, який зараз недоступний вітчизняним науковцям та державі та перебуває під загрозою знищення.

ОЛЕКСАНДРА НЕЗВАННА, «Кримська світлиця»

Фото commons.wikimedia.org

На фото: Керч, Археологічний комплекс «Стародавнє місто Тіріта» ; Пританей Пантікапею, II століття до н. е. (Керч); М. Яковина

Джерело: cultua.media

No Comments

Залишити відповідь