«Володимир» чи «Владімір Путін»? Що радять мовознавці

28/05/2016

pravopys_slovnyk_1412433749Після перейменування Дніпропетровська на «Дніпро» директор інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович роз’яснив, що російською назва міста має звучати «Днипро», а не «Днепр». Як бачимо, декомунізація не зводиться лише до простого знесення пам’ятників і формального перейменування назв міст і вулиць, а торкається значно глибшого шару – вживання мови, яка найбільше визначає ідентичність особистості.

У зв’язку з цим виникла дискусія, чи потрібно наближати до норм української мови написання російських імен, чи залишати їх так, як вони звучать російською – «Владімір Путін», «Дмітрій Медведєв». Прихильники другого варіанту аргументують свою позицію тим, що інакше стираються розбіжності між українським і російським, і це лягає в канву російської імперської пропаганди про «один народ», «одну мову» й «одну країну».

Інформагенція ZIK звернулася з цим питання до мовознавців. Думки фахівців розбігаються. Більшість все-таки вважає, що наразі потрібно дотримуватися чинного на сьогодні правопису, принаймні поки він не буде офіційно змінений, хоча допускає вживання й інших форм. Але є й ті, хто переконаний у тому, що доцільніше писати «Владімір Путін».

Олександр Пономарів, доктор філологічних наук, професор кафедри мови та стилістики Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка:

– У нас давня традиція пристосовувати імена до своєї фонетики, це стосується української і білоруської мов. Так писали і Леся Українка, і Тарас Шевченко. Він назвав царицю Катерину Катериною, царя Миколу – Миколою, і це не стирало ніяких розбіжностей.

Тому і зараз варто зберігати цю традицію. І питання це мають вирішувати не журналісти, а мовознавці. Наприклад, росіяни ніколи не назвуть нашого Довженка Олександром, а напишуть «Александр» і правильно зроблять. А ми їхнього Пушкіна повинні писати «Олександр Пушкін».

Ольга Царинник, літературний редактор:

– Як на мене, пристосовувати російські імена до української фонетики варто. Так само, як ми робимо з польськими прізвищами та іменами. Скажімо, ми ж пишемо не «Марія Конопніцка», а «Марія Конопницька», не «Копернік», а «Коперник».

Те ж саме потрібно робити і з російськими іменами та прізвищами. За винятком, можливо, якихось особливих випадків. Наприклад, якщо є гострий публіцистичний матеріал, то можна залишати в тексті «Владімір Путін», щоб підкреслити його належність до Росії. А взагалі-то перекладати все-таки потрібно.

Ілько Лемко, письменник, публіцист, дослідник історії Львова:

– Я про це розмірковував дуже давно. Ми всі іноземні імена залишаємо в оригіналі – не кажемо ж «Іван Ленон», а кажемо «Джон Ленон», чеха називаємо «Владімір», поляка – «Влодзімєж». Ну і теоретично Путіна ми мали би називати «Владімір». Була навіть така мода десь всередині – наприкінці 1990-х років… Але от зараз, чесно кажучи, в останні років 10-15 мені така тенденція щось не подобається. Це питання дискусійне, тому що нас нема канонів правопису. Але будучи прибічником цієї теорії років 20 тому, зараз я схилився до думки, що це ніби кланятися їм в ніжки – мов би ми кажемо «Владімір красноє солнишко».

Тобто хай буде «Володимир», як воно заведено. Усталена практика звучить зараз більш логічно. Хоча, можливо, коли вже буде нарешті встановлено новий правопис української мови, тоді вже буде прийнято таке рішення, що треба писати саме так, а не так. І тоді ми погодимося з офіційним правописом. А зараз можуть існувати різні думки.

Анатолій Капелюшний, доцент кафедри мови ЗМІ факультету журналістики Львівського національного університету імені І. Франка, кандидат філологічних наук:

– Думаю, що треба писати так, як ми зараз пишемо і як це визначено чинним на сьогодні правописом. Бо інакше це за собою потягне багато різних речей.

А як буде далі і чи варто в подальшому змінювати правила написання імен –нехай вирішує правописна комісія, яка утворена в Києві Академією наук. Нехай для початку вони внесуть зміни в український правопис, наблизять його до правопису, який був прийнятий у 1928 році. Такий проект був напрацьований у 2000, але він не був запроваджений через великий спротив проросійських академіків.

Цим проектом, окрім іншого, передбачалося повернення таких форм як «соли», «імени», «молодости, «інший», «иржа», а також зміни у вживанні іншомовних слів – наприклад, не «міф», а «міт», не «Афіни», а «Атени». Звичайно, ми вже в ХХІ столітті живемо, через майже сто років після того, тому деякі зміни в правописі можливі. Але, в принципі, це було би поверненням справжньої української мови, якою вона була до того, як за неї не взялися російські окупанти.

Тобто потрібно все-таки, щоб у нас це все вирішувалося на рівні Академії наук. Можливо, щоб зміни до правопису навіть підписав Президент України. Поки ж це офіційно не затверджено, треба дотримуватися тих правил, які є.

Але якщо якась газета вже зараз буде писати «Владімір», то нехай пише – так вона буде прискорювати цей процес. Абсолютно всім ЗМІ масово на це переходити не слід, а от хто хоче – нехай порозхитує трохи.

Олександра Сербенська, доктор філологічних наук, професор кафедри телебачення і радіомовлення Львівського національного університету ім. І. Франка, професор кафедри видавничої справи і редагування Української академії друкарства, академік АН Вищої школи України:

– Я дотримуюся тієї радикальної точки зору, що треба транскрибурувати іноземні імена. Такою є європейська практика. Наприклад, німці залишають «Владімір» і не перекладають його як «Вальдемар», а «Ян Собеський» у нас ніхто не перекладає як «Іван».

І, на мою думку, така тенденція має перемогти, щоб ми відхилися від того, що було накинуто нам з Москви. Тоді все робилося для того, щоб була менша різниця між українською і російською мовами. Але європейська традиція зовсім інша, і до неї ми маємо прагнути.

Узагалі наш правопис має дуже багато відверто зросійщених форм. До прикладу, «магістр», «міністр», тоді як характерним для української фонетики є поєднання звуків, як у слові «Дністер». В Івана Франка і в правописі 1928 року було «міністер», «магістер», «Олександер». До того ж і у вимові в нас чути цей звук «е».

Ще один приклад – закінчення -у в давальному відмінку. В словнику 1928 року в іменників, що є назвами істот, є тільки закінчення -ові – «татові», «коневі», а не «тату», «коню». Це може бути хіба що в кличному відмінку. І таких прикладів зросійщення можна навести багато.

Джерело: http://zik.ua/news/2016/05/26/volodymyr_chy_vladimir_putin_shcho_radyat_movoznavtsi_702360

No Comments

Залишити відповідь