Влада, ЗМІ та довіра

28/05/2016

В умовах, коли засоби масової інформації здійснюють посилений тиск на політичну верхівку, навіть ті, які начебто покликані служити її легітимації, влада може прийняти рішення не боротися з кожною іміджевою проблемою окремо, а розгорнути негласну кампанію з підриву довіри до медіа в цілому.

При цьому використовуючи не прямолінійні авторитарні методи, а системно ловлячи широке коло інформаційних джерел на антипатріотизмі, свідомих чи несвідомих фейках і професійній неякісності. Тим самим побічно домагаючись дискредитації інституту ЗМІ як такого в очах широкої громадськості або, як мінімум, своєї цільової аудиторії.

І найефективнішим помічником влади в цій нехитрій та одночасно хитрій справі можуть стати самі журналісти, які дають політикам яскраві приводи звинувачувати їх у зв’язках з антидержавними силами, навмисно чи ні публікуючи помилкову і неперевірену інформацію та не дотримуючись професійних стандартів.

Стверджувати, що українська влада стала на такий шлях боротьби з посиленою критикою у вітчизняних ЗМІ, було б передчасним і не зовсім аргументованим. Недостатньо підстав, навіть щоб назвати це тенденцією. Однак, з огляду на нинішні реалії, до цього слід бути готовими. Тим паче, що вже є приводи, які спонукають над цим принаймні задуматися.

ХТО ТУТ «ПСИ»?

Днями народний депутат від «Народного фронту» і радник міністра внутрішніх справ Антон Геращенко опублікував на своїй сторінці у Фейсбуці пост із заголовком «Як готуються і поширюються фейки в українському медіа-просторі».

У ньому політик розвінчав фейкову інформацію про те, що нібито олігарх Ігор Коломойський просуває до Генпрокуратури однопартійця Геращенка депутата Дмитра Сторожука. Про це написала «Українська правда». В історії виявився замішаним і сайт. «Преступности.нет». Першим цей фейк, підкреслив Геращенко, виклало видання «Politica-uа».

«Загалом, у черговий раз я переконався, як просто в нашій державі запускати через соціальні мережі неправдиву інформацію, що в подальшому стає топ-новиною на провідних українських новинних сайтах, а потім перекочовує звідти на екрани телевізорів… Шкодую, що так багато відомих журналістів і народних депутатів в минулому журналістів, мимоволі сприяли поширенню цієї дешевої фальшивки…», – зазначив нардеп.

Таким чином, тінь лягла конкретно на три джерела і насамперед на «Українську правду», найбільш рейтингову з них і пов’язану з іменами журналістів, які начебто кують патріотичний і проєвропейський дискурс, але при цьому наполегливо копають під можновладців. Сюди ж варто додати і всі ті ЗМІ, які підхопили цю новину.

Раніше поширені сайтом «Миротворець» і Геращенком відомості щодо акредитованих у «ДНР» українських журналістів так чи інакше наклали певний відбиток на репутацію цілого списку відомих вітчизняних ЗМІ, і не всі з них прийнято вважати недостатньо проукраїнськими.

Якщо навколо акредитації в сепаратистській структурі продовжують йти дискусії, хоча патріотична громадськість це переважно засуджує, то з інформацією про Сторожука та Коломойського, в принципі все зрозуміло. Це ставить представників влади у досить вигідну позицію, коли вони стають мало не «ланцюговими псами демократії» по відношенню до журналістів.

Останнім часом фіксується зниження рівня довіри українців до національних ЗМІ. Проте вітчизняному медіапростору продовжує довіряти вагома частина українського суспільства. Згідно з останніми даними Центру Разумкова, цей показник становить майже 45%.

ЗМІ – це не просто один з інститутів, якому довіряють або не довіряють, а й основна сфера, яка формує довіру або недовіру до інших інститутів. Тому у влади, що має низький рівень підтримки серед населення, і багато в чому завдяки медійній критиці, є велика спокуса принаймні частково позбавити цієї функції ЗМІ та спробувати перетягнути її на себе.

А для цього потрібно, щоб політики якомога частіше виступали в ролі медійних правдолюбців і розслідувачів журналістських зловживань інформацією, а неконтрольований медіа-сегмент виставлявся в якості слизького, цинічного та маніпулятивного апарату. І, зрозуміло, чим більше ЗМІ гратимуть проти себе, власноруч підносячи снаряди тим, хто домагається їхньої дискредитації, тим краще для влади.

ЧИННИКИ НЕДОВІРИ

Серед основних причин, чому люди починають менше довіряти «четвертій владі», виділяються такі:

– широке використання медійними джерелами маніпулятивних технологій;

– вплив позаринкових умов на діяльність багатьох ЗМІ, які не стали реальними суб’єктами інформаційного ринку;

– надмірна комерціалізація медіа, втрата ними ролі інституту, який служить суспільству;

– низький рівень професійно-етичної культури журналістів, незрілість системи саморегулювання журналістської спільноти;

– нерозвиненість суспільного мовлення;

– синдром асоціальності ЗМІ.

Медіа-експерт Сергій Корконосенко підкреслює: «Журналістика немов відвертається від суспільства, конструює «другу» інформаційну реальність; керуючись суб’єктивними підставами, творить і крушить кумирів – тобто демонструє свою неслухняність суспільству, свою рівновеликість йому або панування над ним. Асоціальність отримала й іншу форму існування – у вигляді замкнутості преси на інтересах, цінностях, життєвому досвіді квазіелітарної журналістської корпорації».

Зрозуміло, все ці чинники можуть неабияк посилюватися, коли країна переживає гостру економічну кризу та військовий конфлікт.

«ПІАРНАЛІСТИКА»

Очевидно, зниженню довіри українців до національних ЗМІ сприяє також і те, що останні все частіше займаються не стільки журналістикою, скільки «піарналістикою», розміщуючи матеріали, які створюються за вирішальної участі піар-структур, але пропонуються аудиторії як журналістські тексти.

Згаданий Корконосенко виділяє кілька типових проявів «піарналістики», серед яких на особливу увагу заслуговують такі:

 – коли журналісти пасивно слідують порядку денному, який пропонується службами зв’язків з громадськістю, що рівносильно відмові від властивого журналістиці повсякденного пошуку новин, від самостійної розробки актуальної соціальної тематики;

– коли журналістські матеріали готуються на основі вторинної інформації, отриманої від піар-джерел, що звужує кругозір журналістів, створюючи у них щось на кшталт інформаційних шор, появі яких сприяє наростаюча закритість медійних організацій.

ЗАМІСТЬ ВИСНОВКУ

Зрозуміло, виконують своє початкове призначення влада та ЗМІ чи ігнорують його, і яким би вони не користувалися рівнем довіри серед населення, вони багато в чому відображають суспільний стан. А саме – політичну та інформаційну культуру суспільства. І чим вище буде ця культура, чим свідоміше будуть громадяни у своєму ставленні до державної і медійної реальності, тим менше у політиків і журналістів буде можливостей займатися чим завгодно, крім виконання своїх суспільних функцій.

А якщо можновладці та медійники не можуть розібратися, хто з них «пси демократії», виборцям і споживачам інформації варто примірювати цю роль на собі. Принаймні у власній свідомості.

Джерело: http://day.kyiv.ua/uk/blog/polityka/vlada-zmi-ta-dovira

No Comments

Залишити відповідь