Цього дня народився Іван Франко. 10 маловідомих фактів

27/08/2020

27 серпня 1856 року в селі Нагуєвичі на Львівщині народився Іван Якович Франко – видатний український письменник, поет, драматург, публіцист, видавець, філософ, соціолог, політолог, історик, економіст, громадський і політичний діяч.

Знакова постать української та світової культури. Справжній титан праці, який жив і творив в ім’я свого бездержавного – тоді – народу. Щиро вірив у неминучість національного відродження, в те, що українці будуть господарями у «своїй хаті» і на «своїм полі», «у народів вільних колі».

У батьківській кузні пройшов народну школу, від матері успадкував душевність і теплоту, любов до народної пісні. Самотужки здобував освіту, бо в 9 років втратив батька, в 16 – матір. Уже в гімназії виділявся феноменальною пам’яттю.

У 1875-му став студентом філософського факультету Львівського університету. В університетські роки відбулося політичне і громадянське самовизначення Франка. Долучався до організації студентських гуртків, співпрацював із часописами, зокрема, «Друг», де від 1874 року почав друкувати вірші, оповідання, переклади. Навчання було перерване арештом у 1877 році за обвинуваченням у приналежності до таємної соціалістичної організації.

Друкована спадщина налічує 50 томів. І це лише третина написаного. Його доробок українською, німецькою, польською, російською, болгарською мовами, за приблизними оцінками, кілька тисяч творів.

У ліричному доробку Франка – вірші особистого (збірки «З вершин і низин» (1887), «Зів’яле листя» (1896), «Мій Ізмарагд» (1898), «Із днів журби» (1900) та суспільно-політичного звучання («Каменярі» (1878), «Вічний революціонер» (1880), «Не пора, не пора…» (1880). Однак з найбільшою силою поетичний талант розкрився у великих поемах, таких як «Панські жарти» (1887), «Смерть Каїна» (1889), «Іван Вишенський» (1900) та інших. Вершиною поетичної творчості стала поема «Мойсей» (1905), де за допомогою біблійного сюжету алегорично зображено піднесення українського народу на боротьбу за незалежність.

У 1915 році було розпочато процес висунення Франка на здобуття Нобелівської премії в галузі літератури. Проте до участі в конкурсі не дожив.

Письменницьку діяльність поєднував із науковою. Українські та зарубіжні часописи рясніли численними статтями, оглядами, нарисами з фольклористики, етнології, історії, філософії, літературної критики, соціології, економіки. У 1893-му захистив у Відні докторську дисертацію з філософії.

Вагомою була громадсько-політична діяльність Івана Франка. Студентом захоплювався ідеями соціалізму. Уявляв соціалістичне суспільство як самоврядну демократію – співдружність людей праці, засновану на господарській рівності, повній громадянській і політичній свободі, несумісній із державою. Однак не відкидав парламентаризм (представницьку демократію). Головною опорою такого суспільства мали стати загальнолюдські, а не класові цінності.

З часом через світоглядний перелом змінив погляди на вчення Карла Маркса. Вважав їх хибними, трактував як «формальну релігію, основану на догмах ненависти та класової боротьби». Втім статті із критичним ставленням до антигуманних ідей «Комуністичного маніфесту» Маркса й Енгельса за радянських часів приховувалися.

Довгі роки співпрацював з Михайлом Драгомановим. Переписка із авторитетним, але неблагонадійним для австрійської влади київським професором стали причиною першого арешту.

У 1894 році розпочалося знайомство і співробітництво із Михайлом Грушевським у Науковому товаристві імені Тараса Шевченка, яке завдяки цим діячам перетворилося на першу українську академію наук.

Співзасновник Русько-української радикальної партії (1890), її перший голова (до 1898-го) та ідеолог. Партійна програма-мінімум ставила за мету створення Галицької автономної області, програма-максимум – соборну Україну, яка б об’єднала всіх українців. Пізніше долучився до заснування Національно-демократичної партії (1899). Співпрацював з нею до 1904-го, після чого полишив активне політичне життя.

В останні роки багато хворів. Однак, відчуваючи обмеженість відведеного долею часу, працював ще інтенсивніше.

«Сильна, уперта натура, яка цілою вийшла з житейського бою, – писав про нього Михайло Коцюбинський. – В своїй убогій хаті сидів він за столом босий і плів рибацькі сіті, як бідний апостол. Плів сіті й писав поему «Мойсей». Не знаю, чи попалася риба у його сіті, але душу мою він полонив своєю поемою».

Ще за життя здобув титули «галицького Шевченка», «великого Каменяра» та «українського Мойсея».

Він лише рік не дожив до Української революції 1917–1921 років, у ході якої 22 січня 1918 року було проголошено незалежність Української Народної Республіки.

10 маловідомих фактів про Івана Франка

1. Відзначався колосальною працездатністю. За 40 років активного творчого життя кожних два дні виходив новий твір письменника (вірш, новела, повість, роман, монографія тощо), щороку видавав 5-6 книжок. Став першим професійним українським письменником, який не мав державної роботи, а заробляв написаним.

2. Навчаючись у гімназії, виявляв феноменальні здібності: міг майже дослівно переказати розповідь вчителів на заняттях. Тоді ж зібрав величезну бібліотеку з понад 500 томів. Був скромним і неговірким, сидів на останній парті, мало спілкувався з однолітками. У п’ятому класі гімназії під час уроків, які вважав нецікавими, читав Шекспіра в німецькому перекладі. Брався перекладати Гомера, Софокла, Горація, «Слово о полку Ігоревім».

3. Пережив три арешти. Після другого (1880 р.) ледь не помер від голоду. За тиждень написав у готелі повість «На дні», на останні гроші відіслав її до Львова, а сам три дні жив на три центи, знайдені на березі річки. Знесиленого і непритомного, його знайшов та прихистив старий служитель готелю.

4. У 1893 р. захистив у Відні докторську дисертацію. Знав 14 мов. Писав твори не лише українською, а й польською, німецькою, іншими мовами. Перекладав українською із 48 мов, у тому числі східних. Сучасники називали його «академія в одній особі».

5. Іван Франко – перший український політик. Співзасновник першої української політичної партії – Русько-Української радикальної партії (1890) і її перший голова (до 1898-го).

6. Попри широко рекламований радянською критикою ярлик атеїста, Іван Франко залишався глибоко віруючою людиною. Хоча до церковних догм ставився критично. Виріс у побожній родині, досліджував Святе Письмо, співав при службі Божій, товаришував із галицькими священиками, мав приязні стосунки з митрополитом Андрієм Шептицьким. Його переклад біблійної «Книги Буття» досі залишається найбільш точним перекладом цієї частини Біблії українською мовою.

7. Останні 7 років мав паралізовану праву руку, через що довелося писати лівою або диктувати твори помічникам.

8. Помер 28 травня 1916 р. на чужих руках – сини були в армії, дочка в Києві, дружина в лікарні. Через бідність і нестачу грошей на окрему могилу ховали його в чужій вишиваній сорочці в «позиченій» ямі на шість домовин. Лише через 10 років Франка перепоховали в окремій могилі.

9. Номінувався на здобуття Нобелівської премії з літератури. У 1916 р. референт Королівської академії наук мав зробити доповідь Нобелівському комітету про вагомість вкладу українця в літературу. Однак премію вручають восени і прижиттєво. Франко помер за кілька місяців до можливого тріумфу.

10. Син Івана Франка Петро став одним із засновників «Пласту», а згодом – сотником Легіону УСС.

Джерело: galinfo.com.ua

No Comments

Залишити відповідь