“Це перший фільм, в якому українці перемогли”

01/09/2017

Прем’єра історичної драми “Червоний” відбулася 24 серпня, в День Незалежності України.

1947 року колишній сотник Української повстанської армії Данило Червоний піднімає повстання в одному з таборів ГУЛАГу, за сюжетом. Режисером картини є Заза Буадзе, автор сценарію — Андрій Кокотюха.

У столичному кінотеатрі “Київська Русь” на вечірньому сеансі в день прем’єри заповнені дві третини залу. Більшість глядачів старші за 25 років.

Окрім повстанця Данила Червоного, центральною постаттю картини є радянський льотчик із-під Чернігова Віктор Гуров. 1944-го його літак підбили за лінією фронту. За перебування на ворожій території отримав п’ять років таборів.

— Гуров був патріотом сталінського режиму. Але не загинув зі своїм літаком, а “мав нахабство” вижити, — каже працівниця кінотеатру Світлана Осташенко, 47 років. Сидить на крайньому місці в першому ряду. — Цікаво було спостерігати, як завдяки бандерівцям він змінював свій погляд на життя, ставлення до батьківщини.

Данила Червоного у фільмі зіграв Микола Береза, директор львівського театру імені Леся Курбаса. Роль льотчика Гурова виконав актор дніпровського театру “Віримо” Олег Шульга.

— Сильно і страшно показали умови утримання в’язнів. Подібних фільмів раніше не бачила, — говорить 40-річна Наталя Тичковська. На прем’єру прийшла з чоловіком і 15-річним сином. — Читала Олександра Солженіцина про ­ГУЛАГ. Але кіно дає більше емоцій. Атмосфера у фільмі трагічна й водночас заворожлива. Настільки цінно зрозуміти, які духовно й фізично витривалі були наші земляки. Як у Оксани Забужко: “Ох, і моцна була порода — Соловки, Магадан, Колима”. Моє дитинство минуло в Радянському Союзі. І я ніколи не замислювалася над тим, хороший він чи поганий. І батьки не думали про те. А насправді ж от таким був СРСР за Сталіна. Коли одним пристосуванцям жилося нормально. А інші, хто боровся і не боявся висловлювати власні думки, втрачали здоров’я та життя в таборах. Я радила б українцям дивитися цей фільм якщо не щодня, то кілька разів на місяць, нарівні з фільмами про Майдан. Щоби не забувати, якою ціною дається незалежність.

— Пішла на фільм з однієї причини — прочитала відгук подруги, яка дивилася його ще до прем’єри. Писала, протягом усього перегляду пишалася, що українка, — розповідає Олена Майстренко, 34 роки. — Соромно сказати, а я ніколи в житті не гордилася своєю національністю. По закінченню фільму також пишалася, що Червоний і Гуров — мої земляки. Для мене — це ново і круто.

— Залишилося враження, що це перший фільм, в якому українці перемогли й закінчення було не трагічне. Ми до цього не звикли, але тепер мусимо, — каже 30-річний Руслан Шевченко.

У львівському кінотеатрі “Планета Кіно” за 10 хв. до показу “Червоного” з півсотні глядачів чекають перед дверима зали.

Серед них кілька сімейних пар із дітьми старшого шкільного віку та молодь.

Перші перед входом — дівчина з хлопцем 20 років. Він у спортивному костюмі. Тримає пакет попкорну, з якого їсть ­дівчина.

— Кажу тобі, треба з’їсти його до початку. Це фільм — не під їжу. Не пасує жувати під бій повстанців із ворогами, — говорить 20-річна Олеся Кулігіна.

У залі заповнені всі місця. Фільм глядачі дивляться мовчки. Не шарудять снеками, не виймають телефонів. Починається стрічка з прибуття нових в’язнів до концтабору в зимовій Воркуті.

— А чому у фільмі майже всі говорять російською? — пошепки запитує в батька 16-річна Галина Оловець.

— Бо вони негативні герої, — відповідає доньці.

На екрані сцена, де в’язні зібралися за столом на Великдень. Замість Пасхи — чорна хлібина зі свічкою посередині. Починають співати гімн Української повстанської армії “Ой у лузі червона калина”. Галина підспівує.

Після закінчення фільму більшість глядачів залишаються на місцях до кінця титрів і аплодують.

У Полтаві “Червоний” іде в кінотеатрі “Візорія”. На сеанс о 18:30 приходить із десяток людей — переважно пари років 40.

— Я из Белгорода. Украинский язык в принципе до этого не слышал, но на фильм сходить решился, — говорить 32-річний Євгеній Сороков, інженер із Росії. В Полтаву приїхав гостювати до родичів. — И как ни странно почти все понимаю. История Украины таит много ужасных эпизодов. Главное, что понял — во всех трудностях надо оставаться человеком.

Після фільму 45-річна Оксана Маркова з подругою прямують до таксі.

— Не пропустила жодного українського фільму, що виходив в останні роки. “Червоний” — для обов’язкового перегляду, — каже Маркова. — Історія повторюється, а наш ворог залишається тим же. Читала перед переглядом історію про повстання українців — Норільське й бунти в ГУЛАГу. Тому від історичної частини картини не вражена. А герої — хороші. Класно показали майора Абрамова. Він наче й начальник табору, але, насправді, живе за колючим дротом, як усі ув’язнені. І мрія його суто людська — вільна дорога, він за кермом трофейного автомобіля й поруч дружина. Хочу продовження цієї історії і щоб українських блокбастерів було в кілька разів більше.

Прокат фільму “Червоний” триватиме до 24 вересня.

Джерело: gazeta.ua

No Comments

Залишити відповідь