Падіння “кремлівської стіни”: Чому безвіз стане кінцем “совка” в Україні

06/04/2017

Всіляке, навіть мінімальне розширення свободи пересування є неймовірним ударом по тоталітарній свідомості. Людей, які бачили зсередини інші країни, набагато складніше переконати у нормальності того, що відбувається у їхніх державах.

Те, що мало статися, таки сталося. Європейський парламент проголосував за введення безвізового режиму з ЄС для громадян України.

Наспіх зорганізований кимось смутно знайомим демарш ультраправих проти цього рішення, зважаючи на кінцеві підсумки голосування, виявився явно не вартим тих коштів, які на нього пішли. У когось смутно знайомого і європейських нацистів останнім часом часто трапляються подібні непорозуміння.

За останній рік вже тисячу разів висловлені всі аргументи “за” і “проти” безвізу. Всі ми чули тиради про “бабусь, яким немає за що їхати до Європи”, про “на кордоні все буде тільки гірше”, і про те, що “на нас там ніхто не чекає”. Так ніби хтось так міцно тримає нас тут…

Всі ми не раз замислювались над тим, що безвіз стане реальним випробуванням для багатьох українських бізнесів – у першу чергу туристичних, які будуть вимушені напряму змагатись із легкодосяжними для користувача конкурентами, але, згодом, і для багатьох інших.

І що безвіз, давши можливість великій кількості пересічних українців подивитись на життя у європейських країнах зсередини, може спровокувати нову хвилю міграції – і вже не трудової навіть, а радше якоїсь світоглядної.

Але безвіз, до якого, схоже, залишилось два місяці, це таки велика перемога і благо для громадян України. З тієї простої причини, що свобода – завжди краще, ніж несвобода.

Це очевидно для всіх, хто готовий жити, покладаючись на власні руки чи голову – а не чекати “розподілу на місця для молодих спеціалістів”, “безкоштовного медичного обслуговування” і “високої пенсії в 60 років”. Для всіх, хто вийшов із радянської парадигми мислення.

І є надія, що ця свобода, яка розпочалась із безвізу, буде зростати і ширшати.

Слідом за безвізом прийде до України вільний та адекватний ринок сільськогосподарської землі – скільки б не кричали, що це “грабунок українського села” професійні “друзі селян” з Верховної Ради. Які б в ідеалі хотіли жити в гігантському колгоспі з собою коханими у ролі “партгоспактиву”, який контролює розподіл всіх благ. І які з селянським життям знайомляться, хіба позуючи із вилами для рекламних постерів. Інакше були б в курсі, що “щасливі власники” паїв за умов відсутності прозорого ринку отримують в кращому випадку гривень 800-900 на рік за користування гектаром їхньої землі “правильними” орендаторами.

А ще – можливо прийде той приємний момент, коли українці зможуть користуватись благами автомобільного ринку Європи, не страждаючи від зажерливості на дві третини мертвого “національного виробника”, який забезпечує сякою-такою роботою декілька тисяч українців – і призводить до фінансових втрат мільйони інших. І таких кроків у бік свободи доведеться зробити ще дуже-дуже багато.

Безумовно, безвіз не є якоюсь неймовірною євроінтеграційною перемогою. У ЄС взагалі розглядають візи як рудимент і атавізм, тому відміняють їх для громадян усіх скільки-небудь адекватних держав.

Але практичне введення безвізового режиму з ЄС стане реальним, а не декларованим кінцем залишків “залізної завіси” часів СРСР в Україні. Якщо в Європу стане їздити простіше, ніж до Росії – хоч у туристичну поїздку, хоч до родичів-заробітчан, а хоч і для того, щоб пригледіти місце роботи, поспілкуватись із працедавцем і, підписавши контракт, без проблем отримати робочу візу – це стане останнім цвяхом у труну, де поховане “братство слов’янських народів”. Братство, яке було народжене в Кремлі, і загинуло під артнальотами на Донбасі.

Хоча й українська влада опиниться в непростій ситуації. Бо люди, які побачать не тільки супермаркети у Польщі в рамках малого прикордонного руху, але й приміром, берлінську прокуратуру, куди може зайти кожен охочий, і поговорити практично з будь-яким посадовцем, чи мюнхенську мерію, на стоянці біля якої сумують під дощем велосипеди і кілька бюджетних Volkswagen-ів, рано чи пізно почнуть задавати неприємні питання. Себто питання задають і зараз – але “заражені Європою” українці будуть вимагати від своєї влади відповідей далеко рішучіше. Від цих відповідей буде залежати майбутнє українських політичних еліт.

Джерело: depo.ua

 

No Comments

Залишити відповідь