Чому, окрім Толстого і Достоєвського, з українських шкіл виключать ще і Пушкіна

28/03/2017

Російські ЗМІ передруковують “новину” про те, що в Україні учні 5 – 9 класів більше не вивчатимуть творчість Льва Толстого і Федора Достоєвсього

На днях МОН оприлюднило другу редакцію напрацювань зі шкільних програм для 5-9 класів. Наразі громадське обговорення триває, а вже у травні зміни презентують як остаточні.

У списках книжок для вивчення лише незначні зміни, і нічого сенсаційного не передбачено – учні штудуватимуть усе тих самих Гоголя, Твена, Чехова, По, Шекспіра, Короленка, Сервантеса, Мольєра. Порадувала наявність Річарда Баха і полячки Барбари Космовської. Також є сучасна російська письменниця Марина Аромштан з твором “Коли відпочивають янголи”.

Джоан Роулінг, Дж. Р. Р. Толкієна, К. С. Льюїса з його “Хроніками Нарнії”, яких зазвичай приводять як крайній прояв освітнього лібералізму, до програми не включили.

Але навіть цей доволі консервативний проміжний варіант став неабияким приводом для обговорення, особливо – у російському сегменті Інтернету.

У їхніх соцмережах через нього – хвиля обурення, немов вони мають бодай найменший стосунок до українських шкіл.

Росіяни шкварчать: в Україні знову посягнули на святе. Хоча офіційно з їхніх письменників кумирів ніхто не робив – у світі надто багато талановитих людей, щоб сакралізувати навіть кожного десятого.

Втім, парадокс передусім полягає в тому, що цих авторів у обов’язковій програмі для учнів 5-9 класів не було і раніше. “Анну Кареніну” та “Злочин і кару” вивчали у 10-му класі. У середній же школі повість Толстого “Дитинство” і різдвяне оповідання Достоєвського “Хлопчик у Христа на ялинці” значилися у факультативній програмі. Твори далеко не найвідоміші, тож особливого обговорення не варті.

Важко уявити, що у 15 років школярі будуть серйозно заморочуватися глибиною психологічної трагедії жінки, яка не знайшла щастя в подружньому житті або ж вдумливо перечитувати всі чотири томи “Війни і миру”. 17-річних за цим заняттям уявити теж непросто, але це вже тема навчальної програми для старших класів.

Як і варто було очікувати, росіяни ухопилися за неточну інформацію в українських ЗМІ і прийнялись волати про крах духовності та інших скрєпних тем.

З огляду на російську інформаційну політику, ситуація не дивує і можна спрогнозувати, що наступного разу матимемо заголовки на кшталт “Українцям заборонили читати Пушкіна” лише через те, що у програмі поменшало на культову казку “Про рибалку і рибку” (між тим наразі вступ до поеми “Руслан і Людмила” залишається одним з трьох творів, який п’ятикласники мають вчити напам’ять).

І тут виникає питання: чи є наявність Достоєвського і Толстого у програмі загалом настільки принциповою і непорушною? Так, ці письменники – священі корови всього світу. Але варто визнати: у великій мірі через потужність російського лоббі у світі. Лоббі, яке довліло над світовою культурою за часи Російської імперії, і, яке, власне, довліє зараз.

Російська риторика виносить ідолів поза межі дискусії, робить їх непохитними глибами, і це звучить настільки беззаперечно, що інші країни підхоплюють оди росіян.

Так, Толстому і Достоєвському таланту не позичати, але з дев’ятнадцятого століття минуло чимало часу, і на літературній арені з’явилося чимало імен, які теж варті уваги. Розглянути хоча б Нобелівський лауреатів останніх років, які недаремно отримали найвищу світову нагороду у своїй сфері.

Праці тієї ж Світлани Алексієвич, яка зазнала чимало критики через свою “нелітературність”, є достатньо унікальним і непересічним явищем, що варте уваги в рамках шкільного курсу.

Переглядаючи імена нобеліантів, останніх п’ятнадцяти років неталановитих знайти важко. Патрік Модіано, Еліс Манро, Герта Мюллер, Маріо Варґас Льйоса… Кожне ім’я – потужний стовп світового мистецтва.

Та й серед нагороджених Пуліцерівською премією геніїв вистачає. Взяти хоча б “Щиголь” Донни Тарт, який, попри солідний об’єм у 1000 сторінок, став світовим бестселером. Деякі критики навіть називають Тарт найвизначнішою постаттю британської літератури для дорослих.

Тож далеко не факт, що український школяр багато б втратив, якщо б “Анну Кареніну” замінили, наприклад, на “Щиголя”. Звісно ж, подібні питання слід залишати на розгляд українській громадськості. А останній, у свою чергу, не дозволяти нав’язувати собі гучними пафосними фразами російську парадигму.

Джерело: depo.ua

No Comments

Залишити відповідь