Про війну – очима письменника-воїна
Без рубрики / 15/06/2016

Про війну – очима письменника-воїна. У Полтаві презентували книгу Бориса Гуменюка «Блокпост». Заодно вшанували 125 років від Дня народження Євгена Коновальця, полковника армії УНР та першого голови Української організації націоналістів. На думку істориків, – незаслужено забутого нащадками. У бібліотеці імені Олеся Гончара цього разу захід подвійний – вшановують річницю народження Євгена Коновальця та знайомлять читачів із новою книгою Бориса Гуменюка. Постаті, яких розділяє сто років, пов’язані між собою. /Вікторія Піскова, провідний бібліотекар Полтавської бібліотеки для юнацтва ім. Олеся Гончара Він так само, як і Євген Коновалець, має відношення до УВО, зараз він її очолює так само, як Євген Коновалець понад сто років тому. Євген Коновалець – це один із основоположників Українського національно-визвольного руху і взагалі українського націоналізму/ Про Євгена Коновальця підготували виставку літератури, а книгу про війну «Блокпост» представляє його послідовник Борис Гуменюк. 25 років письменник, і більше двох – військовик. Голова Української військової організації та заступник командира батальйону «ОУН», до початку бойових дій на Сході жодного військового досвіду не мав, зате, говорить, з’явилася внутрішня готовність узяти до рук зброю. Автор каже: коли писав, не вигадував, лише свідчив. /Борис Гуменюк, письменник Ми приїхали на війну, ми взяли вперше в житті в руки зброю, вперше в житті вистрелили в людину, вперше в житті…

Історія від «чайників» або «як побудувати успішну країну за 4 заняття»
Без рубрики / 10/06/2016

Якщо перефразувати на сучасний лад ленінську тезу про кухарку і управління державою, то вийде ось таке: «кожен може навчити історії України». В минулому залишилася суперечка між фізиками і ліриками, в якій перемогли лірики, адже свистіти – не мішки носити. Бо електрик за свою некомпетентність може поплатитися, як мінімум, згорілим майном, а бува, що й здоров’ям. А от псевдоісторика струмом не вдарить, а папір все витримає. Поки ми сміялися над російськими «ученими» та їхніми «відкриттями» на зразок «ет-руски – це прадавні русичі, а Христа розіп’яли хрестоносці в Царгороді в 11 столітті, і взагалі, хан Батий – це Батя, він же Дмітрій Донской», в Україні виросла ціла плеяда схожих фріків, для котрих Христос – галичанин (бо ж Галичина – це Галілея), а Атілла – це Богдан Гатило, який наводив жах на розніжену «Гей-ропу» ще до нашої ери зі своєї столиці – прадавнього українського Будапешта. У цій псевдоісторичній макулатурі обох «шкіл» (російської та української) багато спільних деталей, як-от критика антисанітарії середньовічної Європи (а у нас же лазні!), інквізиції, несправедливості соціального устрою (бо він там таки був, отже – є що критикувати) тощо. Плюс месіанство й образа за «вкрадену славну історію». За час своєї плідної дослідницької «роботи» ці «вчені» настільки понизили планку і дискредитували історію…

Самые грустные памятники мира: просто сжимается сердце (фото)
Без рубрики / 10/06/2016

Само слово «памятник» раскрывает суть того, для чего их создают. Людям свойственно забывать даже большие события или известных людей. Поэтому и принято устанавливать памятники, тем самым напоминая людям о ком-то, кто это заслужил, или о каких-нибудь событиях… Сайт Самый сок приготовил подборку памятников, от вида которых сердце сжимается и очень хочется плакать, передаетNewsOboz.org. Некоторые из них призваны напоминать людям об исторических событиях, которые не должны повториться. Об этих творениях должен знать каждый. Другие не связаны с конкретными событиями, но напоминают о какой-то грустной истории. В общем, давай смотреть вместе… 1. Обувь на набережной Будапешта Мемориал открыт в 2005 году в память о евреях, которых расстреливали на этой набережной. Фашисты заставляли людей разуться и связывали их между собой. Потом стреляли в одного из них, тот падал в реку и тянул за собой всех остальных. Так экономили патроны, а обувь потом продавали. На берегу стоит 60 пар обуви: мужской, женской и детской. Точное количество жертв определить не представляется возможным… 2. Хатико Эту историю знают все, кто смотрел одноименный фильм. На станции пес ежедневно встречал хозяина с работы. Но однажды хозяин не смог забрать пса, потому что умер от инфаркта, и пес еще 10 лет ждал его на станции. Монумент не пережил бомбардировок…

Українським росіянам не потрібна опіка Москви
Без рубрики / 09/06/2016

Під маркою захисту росіян Москва вдерлася до Криму і на Донбас. Тепер говорить, що громадяни України, які потрапили під її вплив, не просувають інтересів Росії на шкоду своїй країні. Російські чиновники осідлали машину часу і катаються в минуле. Думаю про це щоразу, коли читаю їхні заяви, – пише Павло Казарін для Крим.Реалії. Ось, наприклад, спікер Ради Федерації Росії Валентина Матвієнко каже, що в деяких країнах поширюється русофобія і здійснюються спроби “ізолювати своїх громадян від великої російської культури” під приводом “їхньої буцімто нелояльності до країни проживання”. “Ніхто і ніколи не наводив фактів, прикладів їхньої нелояльності, просування політичних і економічних інтересів Росії на шкоду інтересам країни проживання”, – підсумувала вона. Якби ця новина побачила світ 2013-го – ми б не здивувалися. До війни такі заяви звучали постійно. Україна балансувала між Європою і Росією. Захід спирався на єврооптимістів, Москва – на прорадянську ностальгію. У кожного вектора були свої партії і адепти. Три роки тому закон про декомунізацію був неможливий в принципі. Леніни були вмонтовані не стільки в постаменти, скільки в свідомість. Але ж Матвієнко каже все це сьогодні. А на дворі 2016-й. Дві. Тисячі. Шістнадцятий. Третій рік експлуатує Москва тезу про те, що росіяни поза Росією немислимі. Що держава є стрижнем, на який…

Російська мова в Україні — це шкідлива звичка
Без рубрики / 09/06/2016

“Переходжу на українську”, — написав психолог і військовий експерт Олексій Арестович на сторінці у “Фейсбуку” 3 травня цьогоріч. Цей допис зібрав 4 тис. лайків із побажаннями успіху. Це нагадує ситуацію, коли говорять “перестаю палити”, “зав’язую з алкоголем”, “не буду матюкатися”. Так людина відмовляється від шкідливої звички. Публічні заяви допомагають дотримати слова, не піддатися спокусі повернення до старого. Причину переходу на українську Олексій Арестович пояснив 29 травня: “Помітили, що все більше людей відчувають відразу до колись милого серцю радянського кіно? Музики? Навіть мультиків? Ось так відходить СРСР. Шкода лише російськомовних — мова, за яку ви тримаєтеся, на цій землі втрачатиме свою здатність передавати важливі вам сенси. Дуже стрімко. ­Щодня”. Російськомисляча людина перестає розуміти, що відбувається в Україні. Адже українська — це не лише мова корінного народу. Вона відповідає енергетиці України, її ландшафту, флорі й фауні, землі та воді. Але це — не єдина причина переходу наших співгромадян на українську. Гібридна війна Москви проти України на 90% має інформаційний характер. Підґрунтя цієї невидимої зброї — у просуванні російської мови. Відтак кожен, хто її застосовує, мимоволі є співучасником агресії. Тому не дивно, що до російськомовних діячів українці ставляться з підозрою. Таким важко заслужити народну довіру. Зрештою, усі терористи, проти яких ведеться АТО, —…

“Чим більше ми будемо вбивати українців, тим краще це для Росії”
Без рубрики / 04/06/2016

— ”Українці права на свою державу ніколи не мали й не мають. Чим більше ми будемо вбивати українців, ти краще це для Росії”, — пишуть росіяни у свої книжках. Гітлер зі своїм “Майн капф” після такої літератури відпочиває, — каже заступник голови Держкомтелерадіо ­Богдан Червак, 51 рік. В Будинку уряду представили проект закону про обмеження доступу російських книжок антиукраїнського змісту на вітчизняний ринок. Тепер для ввезення й розповсюдження літератури з Російської Федерації імпортери потребуватимуть дозволів. Їх надаватиме громадська експертна рада при Держкомтелерадіо. Вона мусить визначати, чи зміст антиукраїнський та антидержавний. Ідеться про продукцію, у якій є “киевская хунта”. Замість Збройних сил України вживають “каратели”, не боротьба за суверенітет і територіальну цілісність, а “країна, що не відбулася”, книжки в яких Росія “восстанавливает историческую справедливость”, — розповідає віце-прем’єр-міністр України В’ячеслав Кириленко, 47 років. — Останньою краплею до розробки законопроекту стало те, що на цьогорічному “Книжковому Арсеналі” можна було цілком офіційно придбати роботи Дугіна — ідеолога теперішньої путінської імперії. Купити в Україні можна не тільки Дугіна, а й Проханова, Гіркіна — і кого завгодно. Біда в тому, що це все завозять легально. Письменник і видавець 48-річний Дмитро Капранов приніс на конференцію стос книжок. Серед них — “Россия, включая Украину: единство или гибель” Анатолія Вассермана,…

Язик ворога. Юрій Винничук
Без рубрики / 30/05/2016

Проблема застосування ембарго щодо російських книжок викликала дискусії і сварки, а за ними ще й появу улюбленого дітища совка – колективних листів. При чому, як це вже увійшло у звичай, підписантів агітували по телефону. Так що один з них мені признався, що самого тексту не бачив і не второпав, що підписує. Тотальне ембарго дійсно викликає певні застороги, але ніхто тотального ембарго не пропонує. Мова про заборону ввезення книжкової продукції саме тих видавництв, які клепають антиукраїнську макулатуру. Отже, побоювання російськомовних і окремих україномовних інтелектуалів, що вони втратять доступ до високохудожньої та наукової літератури, яка перекладається у Росії значно більшими обсягами, марні.Видавництва, які щедро продукують низькопробні бойовики про війну з Україною, цієї літератури й так не друкують, зате в Росії пильно стежать за тим, як у нас розвивається ця дискусія, і відразу дають команду «фас» стосовно прихильників ембарго. Платні агенти шукають, де можуть вкусити і кусають. Зокрема, на минулому Форумі видавців якісь мутні псевдонаціоналісти влаштували перед Палацом мистецтв пікет проти видавництва «Фоліо». Причина дуже проста: саме Олександр Красовицький є ініціатором ембарго. Отже постало завдання – знайти у що вчепитися. І вчепилися в невинну книжку про Крим, написану ще до анексії і про події, які відбувалися переважно за дитячих років автора. Книжки вони,…

Коли мовчання золото. Юрій Винничук
Без рубрики / 30/05/2016

Я інколи дивуюся, як люди, що не є фахівцями в тому чи іншому питанні, все ж намагаються висловитися. Справа навіть не у фаховості, а в звичайній поінформованості. Якщо хтось вважає себе публічною особою, то варто все ж було б ознайомитися з історією перш, ніж молоти дурниці. Святослав Вакарчук чудовий співак, але не раз уже висловлювався так, що це викликало глибокий смуток і щире побажання для нього краще співати, аніж щось говорити. Два роки тому на шоу Є. Кісєльова «Чорне дзеркало» він заявив, що не треба боятися референдумів, і що саме на референдумі можна вирішити усі проблемні питання, в тому числі і щодо другої державної мови. Публіка плескала, бо публіці таке завжди подобається. Аякже – від народу залежить доля держави! Від народного віче, а не від обмеженого кола політиків! Але голос народу – це міф. Народ не може мислити глобально та всеохопно. Якраз для цього й існують фахівці і політики. Якби держави керувалися голосом народу, їхня доля була б приречена. Покажіть мені державу, в якій би народ проголосував за зростання податків, цін на комуналку, на продукти, за закриття нерентабельних шахт, за повне роззброєння і т. д. Чому народ має вирішувати питання мови, якщо МОВА – це стратегічний об’єкт і одна з…

Художник: Росія – циклопічний, небачений за розмірами, тупий і хижий паразит
Без рубрики / 29/05/2016

Українці потерпають від внутрішніх і зовнішніх ворогів, і якщо перших “підгодовують” гроші та культурна експансія, то других – агресія Кремля. Про це в інтерв’ю “Культпростору”розповів художник, письменник Іван Семесюк. На думку сучасного діяча культури, Україна почне розвиватися, як тільки переможе свого лютого ворога – “братню країну” Росію. “Наш внутрішній ворог сам собою нічого не вартий, тому що дикий і відсталий. Це папуас. Його роками живить зовнішнє джерело, як на фізичному рівні, так і на метафізичному – від нафтового бабла до нахабної антикультурної експансії включно. Як тільки навернеться Московія – розквітне Україна, тому що Московія – це просто циклопічний, небачений за розмірами, тупий і хижий паразит”, – заявив Семесюк. Як вважає художник, українці мають низку недоліків, про які теж не варто забувати, якщо ми прагнемо жити у квітучій та успішній країні. “Недолік – відсутність терпіння, невміння спілкуватися між собою і довіряти один одному. Що робити – перетерпіти і навчитися”, – зазначив Іван Семесюк. Як повідомляв “Обозреватель”, музикант, вокаліст, лідер рок-гурту “Океан Ельзи” Святослав Вакарчук заявив, що в Україні лише тоді будуть зміни, коли злякається вся країна. Джерело: http://ukr.obozrevatel.com/news/82031-semesyuk-rosiya-tse-tsiklopichnij-nebachenij-za-rozmirami-tupij-i-hizhij-parazit.htm

«Володимир» чи «Владімір Путін»? Що радять мовознавці
Без рубрики / 28/05/2016

Після перейменування Дніпропетровська на «Дніпро» директор інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович роз’яснив, що російською назва міста має звучати «Днипро», а не «Днепр». Як бачимо, декомунізація не зводиться лише до простого знесення пам’ятників і формального перейменування назв міст і вулиць, а торкається значно глибшого шару – вживання мови, яка найбільше визначає ідентичність особистості. У зв’язку з цим виникла дискусія, чи потрібно наближати до норм української мови написання російських імен, чи залишати їх так, як вони звучать російською – «Владімір Путін», «Дмітрій Медведєв». Прихильники другого варіанту аргументують свою позицію тим, що інакше стираються розбіжності між українським і російським, і це лягає в канву російської імперської пропаганди про «один народ», «одну мову» й «одну країну». Інформагенція ZIK звернулася з цим питання до мовознавців. Думки фахівців розбігаються. Більшість все-таки вважає, що наразі потрібно дотримуватися чинного на сьогодні правопису, принаймні поки він не буде офіційно змінений, хоча допускає вживання й інших форм. Але є й ті, хто переконаний у тому, що доцільніше писати «Владімір Путін». Олександр Пономарів, доктор філологічних наук, професор кафедри мови та стилістики Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка: – У нас давня традиція пристосовувати імена до своєї фонетики, це стосується української і білоруської мов. Так писали і Леся Українка, і…