Чи має Українська держава «фокусуватися на мові»?
Новини / 03/09/2020

Навіщо захищати мову, яка має конституційний статус державної, для чого боротися за очевидні і природні права? Ні французи, ні поляки, ні німці (перелік можна продовжити) не можуть збагнути. Парадоксальною мовна ситуація виглядає для іноземців, бо для активних українців мовна ситуація, яка складалася століттями й десятиліттями і була спрямована проти постання незалежної України, є не парадоксом, а постійною боротьбою за свої підважені мовні права. Згадані парадокси стають зрозумілими, якщо трохи заглибитися в історію питання. Я неодноразово ловив себе на думці, що все з українською мовою могло скластися набагато гірше, аж до мовної катастрофи. Але, слава Богу, цього не сталося. Згадаймо, що в Києві українською в кінці XІX століття розмовляла мала кількість родин. Відомо, як це шокувало Івана Франка, коли він приїжджав до Києва. Щоб почути рідну мову, він їхав у книгарню «Кієвской старіни», де був українськомовний продавець. Не менш показовий щоденниковий запис Олександра Довженка про доплату вчителям «за обрусіння краю». Подібні приклади, як діяв русифікаторський коток, і як українці протистояли цьому, можна знайти в «Хронології мовних подій в Україні» чи новішому виданні «Українська ідентичність і мовне питання в Російській імперії: спроба державного регулювання». Ось, наприклад, уривок з резолюції установчих зборів Спілки сільських учителів Радомишльського повіту Київської губернії 1908 року: «Становище сільських учителів невимовно важке…