Листи Мазепи до Мотрі: наш скарб, який не відібрати
Новини / 18/07/2020

Цього літа минає 315 років, відколи, з найвищою ймовірністю (кажуть історики), було написано ось ці 12 чи не найпрекрасніших любовних листів європейського барокко – справжню епістолярну драму, що заціліла завдяки пізнішому політичному доносові і потім ще кілька століть дражнила уяву митців усього світу своєю високовольтною напругою: йому, державцеві й облеснику – за 60, вона – зовсім молоденька, і до того ж його хрещениця (а це гірше за інцест!), але це вона рветься до нього, вона наполягає, що хоче з ним бути, влаштовуючи вдома скандали розлюченим батькам, чий гнів і сьогодні неважко уявити, – який сюжет, які долі, які характери, а головне, недоступне ні Байронові, ні Лісту, ні Словацькому-і-кому-там-ще, зате доступне без перекладу кожному вкраїнському довбограєві)), в чому, власне, й полягає привілей “нативного володіння”, – ЯКА МОВА! І Моє серденько, мій квіте рожаний! Сердечно від того болію, що недалеко від мене їдеш, а я не можу очиць твоїх і личка біленькою видати, через сей листочок кланяюся, всі членики цілую люб’язно. ІІ Зажурився я, почувши од дівки таке слово, що Ваша милість зазле на мене маєш, бо Вашу милість при собі не затримав, але відіслав додому; уваж сама, що б з того виросло. Перша [причина]: щоб твої родичі по всім світі розголосили,…