У Києві провели «Школу патріотизму» для активної молоді з усієї України
Новини / 02/09/2019

Чотириденною «Школою патріотизму» завершили літо в Києві. Недержавний аналітичний центр «Українські студії стратегічних досліджень» спільно з відділом Національно-патріотичного виховання Мінмолодьспорту зібрали 70 молодих активістів зі всієї України. На семінарі-тренінгу молодь навчали дієвому патріотизму та успішній реалізації національно орієнтованих ініціатив. Під час події учасники відвідали близько двох десятків лекцій та практичних занять від політиків, активістів, аналітиків, PRників та менеджерів. Слухачів навчали орієнтуватися в історії та політичній ситуації України та світу. Також їм представили практичні кейси стратегічного планування, swot-аналізу, організації патріотичних фестивалів та бізнесу, формування команди, роботи в соцмережах тощо. «Наша школа – це аналог подібних проектів, які традиційно реалізовуються в європейських країнах, – зазначає директор НАЦ «Українські студії стратегічних досліджень» Юрій Сиротюк. – Активна українська молодь має бути національно орієнтованою і володіти інструментами реалізації власних ініціатив. Ми хочемо навчити молодих українців дієвості та з досвіду наших лекторів показати, як робити Україну країною, в якій хочеться жити». До участі в «Школі патріотизму» були запрошені активісти віком від 18 до 35 років. Вони пройшли попередній відбір. Пріоритет надавався представникам громадських організацій. По завершенні заходу кожен із слухачів школи отримав відповідний сертифікат. Про учасників події відгукується представниця Міністерства молоді та спорту України, яке надало фінансову підтримку заходу, Вікторія Сісецька. Головний спеціаліст відділу національно-патріотичного виховання зазначає: «Знаєте,…

Разом з культурою втратимо й Україну
Новини / 02/09/2019

“Теорія літератури. Вступ” (1983) британського критика Террі Іґлтона – безперечна віха сучасного світового літературознавства, що наближає читача до розуміння того, наскільки складно і звивисто, починаючи з епохи романтизму, формувались уявлення про художній текст і підходи до нього, як творились літературні ієрархії, моди та канони, як абсолютизували одне й нехтували іншим. Усе, як і має бути у правдивому інтелектуальному бестселері, який має чимало контекстів і кутів зору, де кожен вхід може мати кілька різних виходів, де підважуються речі універсальні, а марґіналії раптово набувають величезної ваги. Втім, для українського читача такі тексти є передусім доброю нагодою поміркувати про своє: оцінити, чому те, що працює в ситих імперських культурах, зовсім не функціонує в нас, і, певна річ, вкотре переконатися, що якась частина їхнього досвіду завжди залишатиметься для нас до кінця не зрозумілою – і, навпаки, звісно, теж. Іґлтон – неомарксист, тому чимало в його інтелектуальних побудовах присвячено ідеологічним контекстам і тому, як інтелектуальна верства поширює свої цінності на нижчі класи, як корелюються утилітарне і духовне, як працює влада на тонких рівнях і знаходиться рівновага (або її видимість) між заможними та бідними – тими, хто володіє всім, і тими, кому нема чого втрачати, крім своїх ланцюгів. Але навіть за всіх нездоланних відмінностей від, приміром, британської культури…